Наші друзі

Увійти



Декларація Народного Комітету захисту України
Вівторок, 11 травня 2010, 15:06

Подаємо текст повністю:

"10 травня 2010 року в Києві, ми, представники політичних партій та організацій громадянського суспільства, утворили Народний Комітет захисту України.

Зважаючи на небезпеку втрати державності та демократичних завоювань народу України, що постала внаслідок дій режиму Януковича, проголошуємо про об´єднання зусиль та координацію дій всіх демократичних, державницьких сил України. KOMEHTAPI

Детальніше...
 
ЛКО НРУ пом’янула жертв окупаційних режимів
Понеділок, 10 травня 2010, 10:43

8 травня, у День пам’яті жертв Другої світової війни, Львівська крайова організація Народного Руху України та Молодого Народного Руху провели ряд заходів на знак пошани усіх загиблих від рук німецько-радянського військ.
Ще вранці молодорухівці зібралися біля Янівського кладовища, щоб провести толоку на 40 могилах німецьких вояків, розстріляних радянськими енкавнедистами у львівських тюрмах у середині 40-х років XX ст.
Увечері поминальні заходи продовжились покладанням квітів та лампадок до могили невідомого вояка повстанської армії, що на Марсовому полі. 
«Цей невідомий повстанець є уособленням усіх, хто поклав своє життя, захищаючи рідну землю від загарбників, - зазначив голова ЛКО НРУ Андрій Корнат, - і наш обов’язок зробити усе, аби ворожий чобіт більше ніколи не топтав української землі».
Згодом рухівці поклали квіти до поховань жертв Другої світової війни (цивільних та військовополонених) на Янівському кладовищі та до Стіни пам’яті жертв політичних репресій, що по вул. Замарстинівській. 
Завершились поминальні заходи відвідинами музею «Тюрма на Лонцького» та вшануванням пам’яті жертв окупаційних режимів хвилиною мовчання та молитвою за упокій душ. Наостанок рухівці запалили свічки біля пам’ятника Жертвам комуністичних злочинів.

KOMEHTAPI
 
8 травня – день жалоби за жертвами війни
П'ятниця, 07 травня 2010, 17:42

7 травня на сесії Львівської міської ради депутати розглянули проект ухвали  «Про використання Державного прапора України у місті Львові». Документ  передбачає використання синьо-жовтого стягу 8 та 9 травня – у день  завершення Другої світової війни та перший мирний день.


Проте депутат ЛМР від Народного Руху України Валерій Веремчук переконаний,  що 8 травня прапор повинен бути жалобний, тобто з чорною стрічкою,  оскільки цей день знаменує подію, яка забрала мільйони безневинних людських  життів у всьому світі. Натомість 9 травня, день, нав'язаний нам Радянським режимом, не має для нас, українців, значення свята, оскільки став результатом перемоги однієї людиноненависної системи над іншою. Українці, потрапивши між їх лещата, втратили мільйони найкращих своїх синів і дочок, цвіт української нації, отримавши натомість розорення десятків тисяч міст і сіл та економічний занепад на деятки років. Свою думку він донесе колегам-депутатам на  наступній сесії міськради, яка розгляне відповідне рішення.

KOMEHTAPI
 
Бандера та Шухевич – почесні громадяни Львова
П'ятниця, 07 травня 2010, 17:14

7 травня на засіданні сесії Львівської міської ради званням «Почесний громадянин Львова» за визначний внесок у національне відродження України депутати нагородили Степана Бандеру, українського політичного діяча, ідеолога українського націоналістичного руху ХХ століття, голову Проводу ОУН, та Романа Шухевича, українського політичного і державного діячева, члена галицького крайового Проводу ОУН, генерала-хоружного, головнокомандувача УПА, голову Секретаріату Української головної визвольної ради.   KOMEHTAPI

Детальніше...
 
П'ятниця, 07 травня 2010, 13:53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

KOMEHTAPI
Детальніше...
 
Втрачене обличчя української еліти
Субота, 01 травня 2010, 20:40

Хараху СергійМи пережили найбільшу в Україні втрату обличчя української еліти. Це відбулось під час бійок у Верховній Раді, які були спровоковані політичними «бойовиками» Партії регіонів. Передивляючись відео фрагменти в Інтернеті, я вкотре пересвідчився, що владу в державі захопила жорстока й аморальна команда. Опозиція, без сумніву, намагалась зробити все можливе та використовувала всі заходи, аби ратифікація харківських ганебних угод не відбулась. Хочу підкреслити слово «ганебних», бо події, які змогли побачити мільйони людей у цілому світі, інакшим словом назвати годі. Але про все це по черзі.

 


Будь-який соціальний організм впродовж свого розвитку стратифікується та ділиться на органічні підструктури. Не важливо, чи це молода держава, чи розвинена держава, але закони формування та розвитку діють ті самі. Проте кожна з держав набуває лише їй властиві ознаки. Коли ж ми говоримо про еліту, то і в Україні вона закономірно існує, і має свої унікальні риси. І нехай називають її недорозвиненою чи олігархічною, протоелітою чи політичними кланами, вони все одно існують та керують нашою державою.
В усіх європейських країнах депутати і політики, державні службовці високого рангу, власники великих підприємств та топ-менеджери – це люди, яких називають елітою цих держав. Всі ми з сумом усвідомлюємо, що до європейського рівня нашій країні ще дуже далеко. І ось тепер з обранням нової влади в Україні ми стаємо кожного дня все далі від Європи. Напрямки розвитку двох цивілізаційних систем – пострадянської імперської конструкції Російської Федерації та системи європейської моделі розвитку демократичних держав, є тепер фактично протилежними. Тому гнатись за двома зайцями президенту Януковичу не вийде. А говорити про розкладання яєць у два кошика, що є також народним висловом, боюсь, щоб не наразитись на черговий сплеск негативних емоцій у Віктора Федоровича, що може призвести до чергового падіння на брудний асфальт. Виглядає на те, що Європа та США у великій геополітичній грі поволі «відпускають» Україну в обійми північного сусіда.
Повернемось від геополітичного дискурсу до питань української еліти. За останній місяць і Янукович, і Азаров провели стільки ділових зустрічей з високопосадовцями Росії та Білорусі, скільки їх попередники Ющенко і Тимошенко, мабуть, не проводили й за рік. «Реальні пацани» Путін і Янукович нарешті знайшли один одного. Владні команди Росії і України тепер мають про що говорити і «чьо решать». Я можу зробити справедливий висновок – ці дві "еліти" з одного тіста, в жилах у них тече одна кров, вони - породження одної системи, а як вона називається ми проаналізуємо далі.
Розкажу вам, шановний читачу, таку байку. Зустрілись якось молодші діти головних «паханів» України та Росії – син Януковича та донька Путіна. Янукович-молодший:
- Хто твій батько за походженням?
Катерина Путіна:
- Мій папік непростий! Ще мій прадід на Леніна працював кухарем. А папік – кгбешнік. А твій начебто також аристократ?
Віктор Янукович:
- Еге ж. Наші татусі блакитних кровей! Мій крутим завгаром був. Потім у прем’єри вибився.
- А мій папік казав ще дещо про твого, про якість епатажні вчинки у молодості.
- Брехня це все! Тобто, пардон, «чорний піар». Сидів він за…. політичні погляди, за свій проєвропейський вектор розвитку. Та й шапки збивав лише з комуністів та спекулянтів.

Ця байка вигадана, проте сатира в ній небезпідставна. І якщо походження більшості наших владоможців дивують цивілізовану Європу та Америку, то в Росії така влада – це нормально.
Існує такий аналіз Національного інституту стратегічних досліджень. Фрагмент його показує, що серед осіб, які протягом 1991-2003 рр. призначалися на найбільш впливові посади в системі влади (прем'єр, віце-прем'єр, секретар Ради національної безпеки і оборони, глава адміністрації Президента), вихідці з партійної, радянської, господарської і комсомольської номенклатури радянських часів становлять 73%, а серед осіб, які з 1995 р. займали (або займають) посади голів обласних державних адміністрацій - майже 80%. Що стосується її бюрократичної складової, то, за даними, 52% та 46% керівного складу місцевих і центральних органів влади України, відповідно, перебували на державній службі ще за радянських часів.
У тому ж аналізі показано, що дві третини української еліти становлять особи, старші 50 років. Майже 87% походять із сільської місцевості або містечок. Будучи вихідцями із сіл і невеликих міст, еліта є носієм традиційної культури, яка, поряд із позитивними для сучасного урбанізованого суспільства рисами, містить і такі «гальма розвитку» як містечковість, клановість, потизм та кумівство. Ця «еліта» потребує суспільного визнання через набуття зовнішніх, формальних ознак елітарності: відзнак, нагород, наукових ступенів і звань, купівлю "шляхетних" титулів. Ознакою респектабельності сучасної політичної еліти стала також її показова релігійність, яка не призводить до піднесення моралі.
Ще однією складовою еліти України стали представники "нової буржуазії". Для неї українська державність була винятково бізнес-проектом, можливістю участі в приватизації ресурсів держави, накопиченням первинного капіталу будь-яким шляхом, в тому числі і кримінальним.
Як пишуть сучасні автори, в Україні утворився коктейль з пива та горілки – «йоржик», симбіоз двох моралей: старої, компартійної, з її принципами партійної дисципліни та червоного директорату, та авантюрної моралі "нових руських" з її зневагою до закону та життям «по понятіям».
Тепер про формування еліти. Цей складний процес вже досліджують спеціальні науковці – елітологи. Як міркує В’ячеслав Брюховецький, ректор Києво-Могилянської академії, справжня еліта виростає лише в третьому поколінні інтелігенції, бо треба пройти певні етапи, створити певні традиції. Водночас всі дослідники визнають величезне значення виховання та освіти у формуванні еліти.
Ось тут повертаюсь до байки. Яке ж це покоління та яку освіту мають керівники Росії та України та їх діти. Відповідь однозначна та невтішна. Наш Віктор Федорович – взагалі «проффесор», інтелектуал до глибини кісток. В освіті нашого президента стільки білих плям, що годі собі уявити. Наприклад, його «типа» однокурсники на лекціях не пригадують візуальну присутність гаранта конституції. Про його шкільні роки навіть анекдоти ходять. Його молодший син – нардеп закінчив школу зі срібною медаллю. Вітаємо. В трудовій біографії є робота барменом. Економіст за фахом. І, дивись, пішов батьківськими шляхами, також пише дисертацію. Мабуть також у «проффесори» цілить. Одне мені не зрозуміло, для чого переможцю у такому цікавого виді спорту як трофі-рейд (гонки болотами на дорогих джипах) та річним задекларованим прибутком у більш 4 мільйони гривень, науковий ступень? І коли ж в нього є час писати наукову роботу, розриваючись між депутатською роботою, грою в більярд, гонками на джипах та молодою жінкою? Старший син Януковича просто стоматолог. Тут все просто.
З освітою Путіна привабливіші коментарі. Але й такі ж засекречені. В школі гарно вчився, закінчив юридичний факультет та Академію зовнішньої розвідки КГБ у Санкт-Петербурзі. Полковник ФСБ у відставці. Майстер спорту з самбо та дзюдо. Це вже щось. Крім того також кандидат економічних наук. Має двох доньок, які суворо засекречені. Проте вчились обидві у школі для німців-іноземців при посольстві цієї країни з німецькою мовою викладання, тому чи вони виросли російськими патріотками тут важко говорити. До того ж молодша ще й живе у Німеччині. Складається враження, коли аналізуєш повідомлення у ЗМІ, що дійсний прем’єр не може або не хоче показувати, що він гарний і патріотичний батько, бо поспілкуватись з доньками не може жодний журналіст. Це не подібне на поведінку жодного цивілізованого керівника такого рангу.
Отже, формування нашого «пахана» було в жорстких умовах радянської далеко не елітарної дійсності. А в біографії Путіна аристократичних коренів та умов формування також не проглядаємо. Полковник ФСБ, однак, має кращі показники рівня інтелекту IQ. І, згадуючи слова пана ректора, ніяке третє покоління еліти в своєму родоводі у обох не проглядається. І в їх дітей також.
І ось тепер вертаюсь до втраченого обличчя. За повідомленням радіо «Свобода» поведінку депутатів з обох боків у Верховній Раді побачив увесь світ. І мені, як людині небайдужій за долю своєї держави, просто соромно дивитись своїм друзям з української діаспори у вічі, бо я не знаю як пояснити людською мовою все те, що сталось і у цей день, і у перші 50 днів правління бандитської влади Януковича. Одне, що мені хочеться сказати своїм друзям у Канаді, які перед виборами не розуміли мою електоральну підтримку Юлії Тимошенко і стояли горою за Ющенко. На моє особисте переконання, якщо і звинувачувати когось з представників української еліти, то це будуть не Ахметов та Фірташ з компанією бізнес-еліти України, яка підтримала Януковича, це не будуть Віра Ульянченко чи В’ячеслав Кириленко, які не спрацювали на користь Віктора Ющенко, це не будуть і прямі конкуренти-кандидати на найвищій пост у державі. Хто ж персонально винен у мінімальній перемозі Ян уковича у другому турі виборів? Я наведу лише один фрагмент з подій вівторка 29 квітня 2010 року. Коли вже стало відомим результати ганебного голосування всім 15 тисячам українців, які зібрались під Верховною Радою, перед мітингувальниками раптом пройшов Ющенко з охороною. Натовп спочатку зустрів його мовчки. Ніхто його не привітав. І раптом з під жовто-блакитних прапорів пролунали вигуки «Ганьба! Ганьба!». Бо вже прості люди зрозуміли, хто був головним винуватцем перемоги проросійської Партії регіонів та її лідера.
Завершити хочу словами з Сергія Дацюка, які подані у його статті у журналі «Ї» ще у 2006 році : «Українська еліта не довела право на самовизначення своєї нації. Вона віддала перевагу розграбуванню країни, здала її іншим країнам, зрадила її інтереси стосовно іншого світу. І коли росіяни говорять, що нас немає, тому що ми не можемо адекватно відповісти на їхні провокації, вони праві: у цьому сенсі наша нація дотепер не має права на існування.»
Проте нам, рухівцям, не повинно бути сумно від тональності моєї статті. Не маючи права на існування завдяки такій еліті та геополітичним розкладам, ми все ж були, є і будемо!

 

KOMEHTAPI
 
<< Початок < Попередня 271 272 273 274 275 Наступна > Кінець >>

Сторінка 275 з 275