Політичне рейдерство, або Як у Львові можна за безцінь отримати приміщення, прикриваючись політикою PDF Друк e-mail
Написав NRU misto   
Вівторок, 04 липня 2017, 09:00

Чи можна отримати приміщення в центральній частині Львова, в доброму технічному стані, загальною площею близько 120 кв. у приватну власність за ціною двокімнатної квартири в Радехові чи Буську?

Виявляється можна. Не вірите?
А повірите, що у нашому патріотичному Львові задля власного збагачення можна провернути аферу і викинути на вулицю з приміщення волонтерську організацію, яка була біля витоків волонтерського руху та від початку Революції Гідності допомагала фронту?
Теж не вірите?
Виявляється, все можна, коли питання моралі і елементарної людської порядності відсутнє, а розум затьмарений бажанням наживи, особливо коли сума вимірюється десятками тисяч американських доларів.
Йдеться про два приміщення у Львові – на вулиці Шота Руставелі, 2 та вулиці Володимира Великого, 40.
Саме ці дві адреси в 2014–2015 роках були на слуху всіх небайдужих мешканців не тільки Львова але й усієї Західної України, бо там розмістили осередки забезпечення військових. Ось як описує ці часи керівник центру Ірина Яремко: «Вже тоді сформувалася Народна Самооборона Львівщини, і всі знали, що на Шота Руставелі є Центр, де хлопці можуть отримати допомогу. Там була не лише Народна Самоборона, з цього приміщення починала свою діяльність ГО «Рабів до Раю не пускають» (тоді – Автомайдан), дуже багато представників громадських організацій приїжджали, зустрічалися, спілкувалися там. Туди приносили допомогу благодійники, часто ми приходили зранку, то вже під дверима стояли пакунки. Туди приходили військові, стояли на сходах в живій черзі, ми їх одягали, взували, приходили родичі отримувати допомогу, там проводилася щоденна робота із забезпечення військових, всі знали, що там можна отримати допомогу. Наші десантники з 80-ї бригади на Стрийській сідали на маршрутку – і за 10 хвилин були в нас. Це був дуже відомий центр забезпечення, його знали військові зі всіх наших бригад – 24-ї 80-ї, Нацполіції, батальйону «Львів». Навіть зі 128-ї закарпатської бригади приїжджали до нас, бо хлопці переказували один одному, що там можна отримати потрібні речі. У приміщенні на вулиці Володимира Великого у нас був склад, бо деякі речі на Шота Руставелі було важко виносити на другий поверх. Ми там складували наші шини, бронежилети».

Самі ж приміщення належали ЛКО НРУ, які перейшли до організації в результаті об’єднання РУХу та УНП, що відбулось у 2013-му році. До честі Руху, коли постала гостра проблема у приміщенні для забезпечення діяльності центру, вони негайно відгукнулися на цю потребу і взяли надзвичайно активну участь в подальшій комунікації з волонтерами і військом.
Але й знайшлися інші люди, які вирішили відновити УНП для реалізації власних політичних авантюр. На Львівщині процес відновлення цієї партії очолила Ольга Давид, яка працювала прес-секретарем у Львівському апеляційному адміністративному судді ще з часів скандально відомого судді Зварича. Вона ж, використовуючи свої зв’язки в судових колах та не зважаючи на те, що понад дев’яносто відсотків членів УНП стали рухівцями (серед них і ті люди, які давали кошти на приватизацію та ремонт зазначених приміщень), ініціювала судові тяжби за повернення приміщень на Шота Руставелі, 2 та Володимира Великого, 40. Як наслідок, судовими рішеннями у 2015 році (останню крапку у цій судовій тяжбі поставив Вищий господарський суд України 19 листопада 2015 року) приміщення повернули у власність ЛОО УНП, головою якої, згідно із відомостями державного реєстру з березня 2014 року була Ольга Давид.
Першими, звичайно, постраждали від такої авантюри волонтери, оскільки були змушені негайно виселитися з приміщень. «Я, як завжди, спокійно працювала на Шота Руставелі, коли прийшла Ольга Давид і двоє чоловіків, які сказали, що будуть змінювати замки, бо це їхнє приміщення», – каже Ірина Яремко. «На той час все приміщення було заповнене ліками та амуніцією. Я сказала, що це неможливо, тут багато речей, за які я несу матеріальну відповідальність. Приїхали активісти і ми дійшли згоди, що нам дадуть тиждень на виселення. Так воно і сталося. Це було дуже важко, тоді ми ще не знали куди маємо перевозити величезну кількість речей, але вчасно виселилися, я особисто залишила приміщення в повному порядку і ніяких претензій до нашої волонтерської групи не було. Я не володіла інформацією про суди, перехід права власності, але я не розуміла ставлення львів’ян, які нас так грубо виселяли. Навіть з ворогом так не чинять, тим більше, що вони бачили, яку роботу ми робимо. Були б трішки толерантніші, то сказали б: ось вам три місяці, продовжуйте свою роботу, але шукайте нове приміщення, а так було дуже грубо і негарно, залишився неприємний осад» – згадує волонтер. При цьому новоспечених власників нерухомості не хвилювала навіть доля тих військових, які в той час замерзали або й помирали на фронті, бо не змогли вчасно отримати амуніцію чи ліків через виселення волонтерів.

Фінал історії відбувся через три місяці після виселення з приміщень волонтерів – 2 червня 2016 року обидва приміщення продали. Так, приміщення на Шота Руставелі площею близько 70 кв.м було продане за 282 596 гр. (трохи більше як за 10 тис. доларів), а на Володимира Великого, 40 площею близько 40 кв.м – за 121 486 грн. (близько 5 тис. доларів США). Це при тому, що ринкова вартість таких приміщень становить близько 80 тис. та 40 тис. доларів відповідно. І нарешті найцікавіше – новим власником двох приміщень, згідно з даними Єдиного реєстру нерухомого майна, стала приватна особа. Вгадаєте хто? Правильно: Давид Ольга Володимирівна! Голова ЛОО УНП Ольга Давид продала громадські приміщення сама собі, і тепер це її приватна власність. Сьогодні з цих приміщень вже познімали усі вивіски, і яким саме чином вони експлуатуються – зовсім невідомо.
Ось так, прикриваючись іменем колись дійсно української народної партії, реалізували аферу щодо привласнення громадського майна в приватні руки.
Вважаємо, що громадськість має знати про це і не толерувати вчинки таких людей, які ще й мають політичні та громадські амбіції. У цивілізованій європейській державі, якою прагне стати й Україна, такі афери не мали б сходити з рук так просто і безмовно ні з боку суспільства, ні з боку правосуддя. Хоча зрозуміло, що, окрім нової власниці двох приміщень, придбаних за безцінь, до цієї нахабної оборудки долучилися й ті, хто забезпечив сприяння на рівні судової системи. Проте, сподіваємось, що слово народу і правосуддя в цій справі ще прозвучить…

Останнє оновлення на Вівторок, 04 липня 2017, 09:14