Про плани купувати газ в агресора PDF Друк e-mail
Написав NRU misto   
Четвер, 16 червня 2016, 00:02

sokolovОстаннім часом повторюється думка про те, що минулої зими Україна не використовувала російський газ, а також про те, що на найближчим часом ми можемо закуповувати газ у РФ, якщо та продаватиме його нам дешевше, ніж на західних ринках (враховуючи транспортні видатки).
В першому випадку, безумовно, йдеться про важливий крок у напрямку ліквідації залежності по газу від агресора. Однак, у цьому зв’язку варто відзначити наступне: По-перше, зимою 2015/2016 російського газу дійсно Україна не закуповувала в Росії, яка є агресором. Але до жовтня 2015 ми закуповували російський газ і частину його закачали у ПСГ. А після припинення імпорту з РФ, в період опалювального сезону, окрім власного видобутку та імпорту із заходу, газ відбирався із ПСГ, де частково був і російський імпортний газ. Окрім вже достатнього річного обсягу газу без російського імпорту (насамперед – за рахунок скорочення споживання), минула «тепла» зима обумовила те, що добовий відбір газу із згаданих трьох джерел був достатнім, аби задовільнити всіх споживачів. Обсяги щодобового відбору газу з кожного джерела і сумарно технічно обмежені. У випадку ж значного похолодання є тільки одна технічна можливість забезпечити всіх споживачів, – на жаль, за рахунок імпорту з РФ. Тому й не дивно, що російська сторона диктувала нам ціну, а ми з нею погоджувалися.
По-друге, більшість газу, імпортованого із заходу – через Польщу, Угорщину чи Словаччину у 2015-му році, є газом, в основному, російського походження.
Отже, дещо некоректно стверджувати, що минулого опалювального сезону Україна обійшлася без російського газу. Цього, безумовно, треба реально добиватися і ми в державі Україна маємо такі підстави: для цього, зокрема, потрібно скорочувати обсяги споживання, збільшувати обсяги власного видобутку і збільшити до оптимальних обсягів фізичні можливості щодобового відбору газу без російського імпорту – на випадок значного похолодання. Це можна робити лише в теплу пору року. На жаль, ми, здається, втратили щонайменше два місяці – починати такі роботи треба в кінці березня – на початку квітня, а переговори і підготовку техдокументації - набагато раніше. Залишається надіятися на те, що такі роботи, підготовка, переговори тощо успішно ведуться в умовах високої секретності, тобто, зокрема, не висвітлюються ЗМІ: ми законтрактували чи готові до підписання контрактів на постачання газу неросійського походження; доводимо до оптимального обсяг добового відбору і т.д. А переговори з РФ ведемо скоріше як відволікаючий маневр і лише для страховки.
Окремого аналізу вимагає тема «Чи доцільно взагалі імпортувати газ з Росії під час війни?». Історії відомі різні випадки: коли жертва припиняла будь-яке співробітництво з агресором, а також – коли жертва і агресор співпрацювали в окремих галузях. Але, коли йдеться про Росію, то, окрім незаперечного твердження, що не варто оплачувати армію агресора, мабуть доцільно керуватися оцінкою Отто фон Бісмарка: «…будь-який договір (угода, контракт і т.д.), укладений з Росією, не вартує паперу, на якому він викладений». Отже, не можна вірити обіцянкам РФ щодо імпорту газу, якою б не була задекларована ціна. Особливо – в період війни, адже нема гарантії, що Кремль не використає газ як зброю проти України і не зупинить імпорт тоді, коли нам це буде невиносимо боляче – якщо йому це буде політично вигідно. Крім цього, лише у випадку припинення будь – якої співпраці з РФ, Україна може відверто вимагати допомоги від світу, зокрема - повноцінних економічних санкцій.

Богдан Соколовський