Українська наука вимагає термінової уваги держави PDF Друк e-mail
Написав NRU misto   
Середа, 20 квітня 2016, 09:55

sokolovТепер вже стало модним, навіть обов’язковим, голосно говорити про реформи в Україні, не заглиблюючись у їх суть. І справді – ми дожилися до того, що терміново треба реформувати все. Не тільки говорити, а й системно реформувати.
Тут було би доречно згадати, що на початку відновлення нинішньої незалежності значна частина перетворень були опрацьовані українськими лідерами громадської думки, але, на жаль, не були взяті до уваги і, відповідно, не були впроваджені керівництвом держави і уряду. Однак, заради справедливості, варто відзначити, що йдеться про минуле. А теперішнє і майбутні покоління українців скоріше сприймають те, що і для чого робити тепер.Адже від того часу умови суттєво змінилися, а це вимагає нових підходів, які мають базуватися на основі насамперед українських наукових розробок, враховуючи світові досягнення. У свою чергу, це означає, що наше мультинаціональне суспільство, наша влада, мають серйозно розвивати національну науку, в тому числі – через оптимальну кадрову політику в наукових і навчальних закладах та через належне фінансування тощо.
Безумовно, аналізувати згадані українські напрацювання можна і навіть треба – принаймні аби концептуальні речі все – таки впровадити а також для історії та для інформаційно – роз’яснювальної роботи у нашому суспільстві та у світі.
Світовий досвід показує, що успішно розвивалися лише ті країни, де відбувалися перетворення на основі власних наукових розробок та враховувалися досягнення світової науки і технології. Ті ж країни, які не розвивали своєї науки, а лише запозичали чужі розробки, зокрема для наукового обгрунтування реформ, якийсь час процвітали і забезпечували блага своїм громадянам, а потім зникали… . Теперішня Україна в цьому плані подібна, на жаль, на друге.
У цьому контексті вселяє надію хіба що усвідомлення того (з проголошенням нового уряду), що ніякий чиновник - іноземець не зможе збудувати державу українцям, оскільки не формувався в українських умовах, а відтак всі наші тонкощі об’єктивно не спроможний відчути. Хоча залучені фахівці щиро хотіли би розбудовувати Україну. Вони є її справжніми друзями, але 100% українськими чиновниками ніколи не стануть. А без таких про українську державність залишається лише мріяти, як це багато разів вже було за останні 300 – 400 років.
Вперше у теперішній незалежній Україні набув чинності Закон України про наукову і науково-технічну діяльність від 13 грудня 1991, де 34-та стаття передбачала бюджетне фінансування науки не менше 1.7% від ВВП за рік. З тих пір практично кожного року, у цей закон вносилися численні зміни і доповнення, які ніяк не відбивалисяна рівні фінансування науки за рахунок державного бюджету. Врешті – решт 26 листопада 2015 року (зовсім недавно) був прийнятий новий Закон України про наукову і науково – технічну діяльність, де статтею 48 також передбачалося бюджетне фінансування науки і техніки на тому ж рівні - не менше 1.7% ВВП за рік.
Реально ж, навіть враховуючи перехідні положення згаданого закону від 13 грудня 1991-го, починаючи з 1992-го року до цих пір, в Україні на фінансування науки і технологій виділялося з державного бюджету приблизно на порядок менше, ніж передбачав цей закон - за залишковим принципом. Не набагато більше також надходило на розвиток вітчизняних науки і технологійвідпромисловості, що в сумі було приблизно на порядок менше, ніж у середньому в країнах ЄС, не кажучи вже про світових лідерів розвитку. Варто відзначити також, що за цей час в окремих центральних органах влади, на жаль, зникли підрозділи, які були уповноважені забезпечувати науково-технологічний розвиток галузей, регіонів та нашої держави в цілому. У зв’язку з цим поневолі виникає питання: «в якій же якості ми плануємо колись інтегруватися в ЄС і чи плануємо?».
Багато енергії та зусиль свого часу докладалиМіністри науки і освіти України ВасильКремень, СтаніславНіколаєнко, Іван Вакарчук, Сергій Квіт, колишній Голова ДКНТ Сергій Рябченкота їх заступники для того, щоб збільшити фінансування розвитку українських науки і технологій (тих, хто свідомо валив цю галузь не варто й згадувати).
Тепер ця місія належить ЛіліїГриневич. Важка ноша.
Тут варто наголосити, що від названих осіб далеко не все залежало й залежить. Певною мірю незадовільний обсяг фінансування розвитку в Україні науки і технологій визначався скромністю науковців та їх невибагливістю. Але це лише певною мірою.
Грошей у бюджеті справді надто мало, а потреби галузей великі. З іншого боку, такий стан справ з українською наукою сприяє антидержавній тривалій кампанії проти України. Адже національна наука – одна з найбільш чутливих галузей у цьому контексті.
Беручи до уваги сучасні українські реалії, є не багато шляхів збільшення фінансування українських науки і технологій. Для цього в жодному випадку не можна скорочувати фінансування інших статей видатків. Один з шляхів збільшення бюджетних видатків на науку та інші пріоритетні галузі – за рахунок детінізації економіки, що, у свою чергу, могло б сприяти збільшення дохідної частини бюджету загалом.
Мабуть є й інші шляхи. Тут влада має вибір. Водночас, варто відзначити, що найпростіший спосіб забезпечення збільшення дохідної частини бюджету –використати досвід активістів Народного Руху України початку 90-х років минулого століття, коли завдяки їх активності була мінімізована контрабанда на прикордонних переходах.
За будь-яких обставин, негайно потрібно визначити пріоритетні галузі в Україні, які мають бути дофінансовані з метою гарантій існування та розвитку держави і суспільства. Наприклад, охорона здоров’я, наука і технології, інформаційно-роз’яснювальна робота тощо. Після такого визначення, в разі надходження додаткових коштів, вони відразу мають бути перенаправлені для витрат за пріоритетними напрямками без всяких домовленостей та інших непрозорих речей. Тобто без корупційних ознак.
Богдан Соколовський